Троїста музика
Традиційний ансамбль сільських музик. "Троїста" не означає, що музик обов'язково мусить бути три. Це є вказівка на 3 функції: мелодію, супровід і ритм. Мелодію може виконувати перша й друга скрипка, сопілка, цимбали, баян, гармошка; супровід - скрипка-втора, цимбали, басоля, баян, гармошка; підбивання - бурдонові цимбали, басоля, барабан з тарілочкою, бубон. Як бачимо, одні й ті інструменти можуть виконувати різні функції в різних ситуаціях. За виключенням хіба що ударних.
Отже, в троїстій музиці може бути від 2-х (як наприклад, ансамбль гармошка+бубон) до 12 чоловік і більше. У цьому випадку, кожній з 3-х функцій належить 2-4 інструмента: мелодію можуть одночасно грати дві скрипки, сопілка і баян; гармонічний супровід може бути розподілений між скрипкою-второю, басолею , цимбалами й гармошкою; підбивання - між ударними і, частково, басолею і скрипкою-второю.
До відтворення стилю виконання з Полтавщини ми йшли довго - це і багаторічні експедиції у Веселівку Диканського району О.Бута, В.Бута, С.Постольнікова на початку 2000-х та запис інструментальних партій від Петра Яковича Плескача (скрипки, скрипки-повторки, басолі), поєднання його гри аж у Заворскло з двома іншими музиками... Потрібно сказати, що інструментальну традицію не лише мандолінно-баянну, а й навіть скрипкову фіксували і в інших селах довкола - Бірки, Куземин, Пристанційне і звідти перейняли приспівки до танців. Але те особливе звучання скрипки-повторки, що з мелодичними басовими ходами утворювало неочікувані гармонічні послідовності, неподільне сполучення з "басом" (басолею) в один спільний ритм, як на людей з професійною музичною
освітою змусило нас довго прислухатись та розшифровувати цю ніби просту і водночас дуже складну Полтавщину: танці Орлицю, Очерет, Карапет та Краков'як.
Досліджувана нами Тернопільщина в інструментальному плані очевидно перейняла більш яскраве "гуцульське" звучання та лишила ідентифікацію лише у співі. І потрібно сказати, що десь у чотириповерховому будинку серед поля поблизу каналу Дніпро-Донбас переселенці з тернопільских земель співали достатньо рідкісні варіанти пісень, а місцеві бабці з рідного села моєї мами - тільки популярні. Щоправда, кілька куплетів до вже виконуваних нами тернопільських сороміцьких пісень нам "докинув" один з гостей на весіллі - благо, мобільний телефон тепер дозволяє фіксувати практично будь-де і коли. Натомість, зроблені якісно у 1997 році фольклористами М.Хаєм та М.Семіногом записи вказували на існування достатньо самобутнього стилю та манери виконання. Зокрема, у селі
Новосілка Заліщицького району найстарший виконавець гурту - цимбаліст Василь Полечнюк 1922 р.н. досить яскраво вітворював гру на цимбалах, відмінну від решти українських земель, а Кілик Остап та Мирослав - на скрипці -та скрипці-секунд грою мелодії в нетотожну терцію та прикрасами-тремоло довершували цей стиль, асоціативно подібний до європейської вишуканості та делікатності. Зазначу, що в записах тої ж експедиції навколишніх сіл Мишків, Торське, Заліщики - інструментальні гурти грали мелодично-фактурний матеріал, що більше нагадував Гуцульщину. І досить далеко, у с.Скородинці Чортківського району знову натрапили на фактуру, подібну до гурту з с.Новосілка. Виконавський рівень був значно слабшим, але в цьому записі цимбали мали свої "нюанси" в імпровізації та у складі гурту був присутній бас (басоля) з характерним м'яким підкресленням першої долі. Таким чином, виконувані гуртом "Буття" Полька, Швець, Фокстро не є "копією" виконання гурту певного села, а нашим баченням стилю і манери виконання у цій місцевості.
Гуцульська музика представляє собою живу традицію, яку можна почути на місцевих святах та весіллях. Тож, музики, що народилися в Карпатах, грають точно ліпше за нас, що виросли в Києві. Але тут, у серці Карпат є наші з Олегом вчителі -музиканти, в кого ми вчилися наживо найдовше - скрипаль Василь Середжук та цимбаліст Юрій Самокіщук. Саме в присілку Завояли села Космач (це найбільше за площею та кількістю населення село Косівського району Івано-Франківської області має 32 присілки, що йдуть з долини до гори у гори як промені сонця) почалось наше розуміння імпровізаційності виконання, нероздільності народної музики та побуту тощо. Скрипка в кожного порядного гуцула на стіні не лише висить, а й часом знімається, щоб грати. Тож, не на даремне ж з нами
стільки було витрачено сил і натхнення, за що ми вельми вдячні, і може з басолі не такий вже й добрий бубень - але стиль, де кожен з інструментів у найвигадливішій поліфонії грає свою мелодію - яскравий, унікальний і ми любимо цю музику - тому й граємо. Найвідомішими музиками Гуцульщіни є без перебільшень Роман Кумлик та Василь Грималюк (Могур) з Верховинщини (Жеб'я) - їх дует на давніх записах просто заворожує. З паном Романом нам вдалося кілька разів поспілкуватися, тож перший з виконуваних творів присвячено саме йому - пам'яті Романа Кумлика, а далі - Гуцулки - до співу і танцю з Космача.
Музику з Закарпаття хочеться грати одразу і всю. Але до сучасного звучання ми йшли більше 10 років. Спочатку, 2011 року в коридорах фестивалю "Червона рута" (тоді гурт "Буття" отримав 1 премію за виконання інструментальної музики) я зустріла Петра Бабича, що грав на скрипці віртуозніше за всіх народних музик, чутих мною раніше. Знову кілька років експедицій, зйомки фільму в Олександрівці, Данилово, Тячеві Хустського та Тячівського районів, архівні відеозаписи з 90-х родини Івана Шимона та Маньо (Йосипа Чернявця) (їх гурт я зустріла дорогою в потязі, а вже наступного дня ми з Петром практично пішки та автостопом примандрували в Тячів), а особливо, скрипаля Циля (Юрій Парасюн) з Золотарьово поступово дали нам розуміння того, що є гармонією та ритмом у
Мараморщині - музичній суміші в котлі української, циганської, румунської, мадярської, словенської мелодій. Але мелодія, наприклад, "Доруле" за кілька століть настільки змінилася на українських теренах, що окрім діалектного викрику Доруле - веселімося - вже мало спільного з першоджерелом. Та і невідомо, де направду була створена та чи інша мелодія і запозичена етносом поряд. Тут ми нарешті здогадалися, що основою є поліритмія у всіх акомпануючих інструментів (у вандровницькій - своєрідній пісні мандрівника - можна почути, що всі грають різні ритми) і навіть накладання мажоро-мінорних гармоній, бурдонів при зміні гармонії у інших партіях на мелодію, що цього сольно не передбачає. Також, є цікавим районування Петром Бабичем (Шпирем) мараморської музики від Нересниці (гурт скрипаля Андрія Гаркавого) до Синевира (с.Колочава, гурт родини Марковичів), з межею до Великого/Малого Березного, де живуть лемки. Бо в самій Нересниці самоназвою є русини і відповідно, "Русинська музика білих гуцулів", а с.Колачава за мапою етнологів є Бойківщиною. Але за музичним виконанням тут лишаються ознаки, сформульовані по Хустському і Тячівському районах, можливо тому, що колись ці землі підпорядковувались Хустському замку. У нашому виконанні прозвучать Марш, Вандровницька, Доруле, Тернівська коломийка, Колочавська коломийка, Мараморський танець
Текст з розуміння регіональних відмінностей української традиційної інструментальної музики написала Оксана Бут, кандидат мистецтвознавства, керівник гурту "Буття"